Чернігівська ЗОШ № 35. Кафедра учителів зарубіжної літератури. : 9 клас.Дистанційне навчання

3. Слово вчителя: історія розвитку суспільства – це історія проб та помилок, соціальних потрясінь та геніальних відкриттів. Розум людини, як і його фантазія, не мають кордонів. Але людина не може претендувати на роль Бога. Порушення законів природи часто має трагічні наслідки.

Сьогодні ми з вами продовжуємо вивчати творчість великого письменника ХХ століття М. Булгакова – повість «Собаче серце», в основі якого знаходиться експеримент відомого вченого. Ми повинні з вами зрозуміти моральну сутність цього експерименту та його наслідки.

Повість «Собаче серце» М. Булгакова написана у 1925 році, але опублікована тільки в 1987 році, це шедевр булгаковської сатири. Давайте згадаємо, що ми називаємо сатирою?

Сатира - (від лат. satira, від satura - суміш, усяка всячина) - різновид смішного, комічного; особливий спосіб художнього відображення дійсності, який полягає в осудливому осміянні негативного - суспільних явищ, людських вад тощо.

Гумор - художній прийом у творах літератури або мистецтва, заснований на зображенні чого-небудь у комічному вигляді.

Жанр – фантастика, сатиричний памфлет

Основний конфлікт повісті – між професором Преображенським та його витвором – Шариковим.

4. Словникова робота. (запишіть в зошити)

Експеримент –науковий дослід

Євгеніка – наука про «покращення людської породи», спиралася на висновки генетики 20-х років ХХ століття.

Еволюція – розвиток

5. Слово вчителя. Після виходу повісті та її екранізації виникло таке поняття як «шариківщина». Шариков пишається низьким походженням, своєю неосвіченістю, оскільки лише це високо його піднімає над тими, хто виділяється розумом, духом. На його думку, таких як професор Преображенський потрібно втоптати в бруд для того, щоб Шариков міг піднятися над ними. Нелюдська сутність шарикових завжди вичікує слушного моменту. Коли він настає, такі істоти перетворюються на монстрів, щоб вхопити свою здобич. Таке їхнє справжнє обличчя. У них усе святе й високе перетворюється на свою протилежність. Найстрашніше, що таким людям вдалося домогтися чималої влади. Вони готові освічених культурних людей перетворити на стадо своїми антигуманними методами (пресингу, залякування, насилля), щоб легше було ними управляти. Прикладів шариківщини, на жаль, достатньо і сьогодні. Усі людські почуття у них витісняє інстинкт самозбереження.

6. ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

-Цитатна характеристика професора Преображенського (3-5 цитат) письмово.

-Записати приклади гумору та сатири у творі.

_____________

9-х класів 09.04

Тема: Михайло Булгаков. Українські сторінки життя і творчості. Повість "Собаче серце".

1. Запишіть тему уроку в зошити

2. Опрацюйте теоретичний матеріал. Зробіть конспект

1) Київ у житті і творчості Михайла Булгакова.

Михайло Опанасович Булгаков (1891-1940) народився 15 травня 1891 року у стародавньому місті Києві. Та саме по собі паспортне місце народження не так вже й багато означає, якщо людина, яку ми шануємо, не приросла до нього якоюсь часточкою своєї душі і не втілила його у своїх творах.

Батько, Опанас Іванович, викладав у Київській духовній академії курс історії західних віросповідань. Мати. Варвара Михайлівна, виховувала дітей, яких було семеро. Сім’я дала майбутньому письменникові дуже багато – виховала у нього любов до мистецтва, повагу до людей і працелюбність.Саме від матері Михайло успадкував любов до музики і книг. Перше оповідання "Пригоди Світлана" було написане, коли автору виповнилося сім років.Батьківського заробітку вистачало для безбідного існування. Але в 1907 році родину Булгакових спіткало нещастя: від спадкового гіпертонічного нефросклерозу, недоживши навіть до 50 років, помер Опанас Іванович. Близьким після його смерті залишилася пенсія, не менша, ніж колишня платня на двох службах. Мати, працьовита і діяльна жінка, зуміла дати синові освіту. До осені 1900 років Михайло вчиться удома, потім поступає в перший клас Александровської гімназії, де вчилися діти російської інтелігенції і були зосереджені кращі викладачі Києва. Вже в гімназії Булгаков проявляє свої всілякі здібності: пише вірші, малює карикатури, грає на роялі, співає, вигадує усні розповіді і прекрасно їх розповідає. Майбутній письменник мав гарний баритон і за бажанням міг стати співаком. Любив оперу, особливо «Фауста» Р. Вагнера.

Після закінчення гімназії в 1909 році не без коливань (вабила дорога артиста або літератора) стає студентом медичного факультету Імператорського університету святого Володимира, де вчиться майже сім років (університетський статут дозволяв повторювати програму того або іншого курсу). Професію лікаря Михайло обрав цілком свідомо. З шести братів матері троє (Василь, Михайло, Микола) були лікарями, а з боку батька лікарем був Ферапонт Булгаков. Другом сім'ї був лікар Іван Воскресенський (за нього через кілька років вийшла заміж Варвара Опанасівна).

У 1913 році майбутній лікар, студент університету Михайло Булгаков одружується з Тетяною Миколаївною Лаппа, дочкою керівника Саратовської казенної палати. Любов Булгакова до Тетяни Миколаївни рясніла драматичними моментами. Батьки по обидва боки були проти цього шлюбу.

Проте молоді вирішили одружитися, і батьки змирилися з цим.У 1916 році склавши випускні екзамени екстерном, почав працювати лікарем – в Чернівцях, Кам’янці – Подільському, Смоленську. Перші враження від лікарської практики знайшли відбиток у книзі “Записки юного лікаря”(1925-1926).

1918 p. М. Булгаков з дружиною повернувся до Києва. Намагаючись триматися осторонь політичної боротьби, що стрясала рідне місто, він відкрив приватний лікарський кабінет, а вільні від прийому пацієнтів години використовував для літературної творчості. Однак божевільний час заколотів ламав усі плани на мирне життя; у тогочасному Києві, за підрахунками Булгакова, відбулося чотирнадцять переворотів. (історична довідка)

«Бути інтелігентом зовсім не означає бути ідіотом», – відзначить Булгаков згодом.

Але влада з блискавичною швидкістю переходила з рук у руки. І щоразу його як лікаря мобілізовували на службу. Врешті-решт, він опинився у військових формуваннях білої армії, у складі якої вирушив на Кавказ. Білий рух взагалі аполітичному Булгакову був близький тому, що обстоював стару, дореволюційну Росію, у якій письменник був закорінений самим своїм вихованням і культурною атмосферою дитинства та юності. Тим більшого удару завдала йому зрада товаришів по зброї: відступаючи під натиском Червоної армії, вони покинули його, важко хворого на тиф, у Владикавказі. Через тиф Булгаков залишається уВладикавказі. Щоб не померти з голоду, пішов співпрацювати з більшовиками – працював у відділі мистецтв, читав просвітницькі лекції про Пушкіна, Чехова, писав п’єси для місцевого театру. У Тифлісі, а потім і в Батумі у Булгакова була можливість емігрувати, але він залишився в Росії.

2. Роки слави і переслідувань.

Булгаков прийняв рішення оселитися в Москві, одному з головних літературних центрів країни. До Москви він прибув у вересні 1921 року після короткої зупинки в Києві. Спочатку Булгаков працював секретарем у Головлітпросвіті, потім – конферансьє в якомусь заштатному театрику на околиці… Нарешті його літературний хист помітили, і він став працювати хронікером і фейлетоністом у кількох московських газетах. У редакції газети «Гудок» М. Булгаков співпрацював із такими талановитими письменниками, як І. Ільф і Є. Петров (автори романів «Дванадцять стільців» і «Золоте теля»), В. Катаєв, І. Бабель, Ю. Олеша. Усі вони пов’язані з Україною, зокрема з Одесою.

Плоди самовідданої письменницької праці почали виноситися на суд читачів з середини 20-х років. Упродовж 1924-1925 pp. у часопису «Россия» друкувалися частини роману «Біла гвардія» (через закриття видання публікація припинилася). Незабаром на основі цього твору була написана драма «Дні Турбіних» (1926), що мала величезний успіх. Від 1925 до 1928 р. було створено чотири збірки оповідань, низка талановитих п’єс. В цей час він розлучається зі своєю першою дружиною Тетяною і одружується на Любові Білозерській (пара познайомилася в 1924 році на вечорі, влаштованому редакцією "Напередодні" на честь письменника Олексія Миколайовича Толстого, одружилися 30 квітня 1925 року).

Однак пора розквіту письменницького таланту М. Булгакова припала на час посилення тиску сталінської цензури та критики. Письменник, який із співчуттям зображував офіцерів «білої гвардії» та інтелігентів, вирощених культурнимсередовищем дореволюційної Росії, письменник, який не шкодував сміливих сатиричних барв, зображаючи радянське суспільство, не міг не накликати на себе гніву ідеологів нової влади. Проза Булгакова не публікувалася, його п’єси знімалися з репертуарів театрів або відхилялися театральними художніми радами. Ім’я письменника стало мішенню для нищівної критики (за підрахунками Булгакова, викладеними у листі до Уряду, з 301 відгуку, надрукованих у тодішній радянській пресі на його твори, 298 були різко негативними).

Тому невипадково проблема “ митець і влада ” стає головною у його творах 30-х років.

Позбавлений літературних заробітків, письменник звернувся до Уряду СРСР із відчайдушним листом, в якому він рішуче сформував головну вимогу: або надати йому можливість для творчого та фізичного виживання, або «вигнати» його за межі країни, котрій він, як доводили переслідування цензури, був «непотрібний». Мабуть, лист вразив владу, тому що Булгакову зателефонував Й. Сталін. Він підтримав ідею письменника влаштуватися режисером в одному зі столичних театрів.

Протягом 1930-х рр. з'являлися нові п'єси: «Адам і Єва» (1931), «Блаженство» (1934), «Іван Васильович» (1934-1936), «Мольєр» («Кабала святош», 1936), «Останні дні» («Пушкін», 1940). Паралельно писалися яскраві прозові твори: біографічна повість «Життя пана де Мольєра» (1932-1933), «Театральний роман» (залишився незавершеним, 1936-1937), роман «Майстер і Маргарита» (1929-1940). Все це створювалося на тлі постійних депресій і стрімкого розвитку успадкованої від батька хвороби нирок.

1939 p. була написана п'єса «Батум», присвячена Й. Сталіну. Булгаков взявся за неї з різних причин. По-перше, тому що певною мірою поділяв поширені в інтелігентському середовищі ілюзії щодо доброго» вождя. А по-друге, тому що таким чином він намагався прокласти шлях на сцену своїм опальним творам. Палюче каяття за конформістський вчинок, посилене переживанням чергової невдачі (Сталіну «Батум» не сподобався), остаточно підірвали його фізичні й моральні сили.
3. Останні роки життя
У 1931-1932рр. до письменника прийшло нове натхнення, пов’язане з його коханням до Олени Шиловської. Їхні стосунки були складними і неоднозначними : вона мала свою сім’ю. М.Булгаков залишився без роботи. Але кохання виявилось сильнішим за обставини, і письменник насолоджувався миттю щастя, яке несподівано надарувала йому доля.
3. Перегляньте документальний фільм

ДОМАШНЄ ЗАВДАННЯ

Читати твір "Собаче серце"

ФІЛЬМ

_____________________

Дистанційний урок

9-а,г,д,е 05.04

9-в,б 07.04

Тема: Контрольна робота №5 з теми «Нові тенденції в драматургії к. XІX – п. XX ст.

Відкривши посилання join.naurok.ua ,

використайте цей код 9723390 для виконання контрольної роботи.

У вас одна спроба!

Бажаю успіху!

Дистанційний урок

для 9-х класів 02.04

Тема: Українські перекладачі творів зарубіжної літератури кінця XIX - початку XX ст. Порівняння особливостуй "старої" і "нової" драми
1. Запишіть тему уроку в зошити

2. - Ми з вами завершуємо вивчення теми «Нові тенденції у драматургії ХІХ - початку ХХ століття. Сьогодні ми підведемо підсумки всього вивченого про «нову драму».
3. Прочитайте поезію Юлії Блюсович "Життя - театр"

"Життя - театр," - сказав Шекспір
Але актором бути важко.
Хіба ти знаєш, друже мій,
Як свою роль зіграти?

Чи репліку ти правильно обрав,
і чи та роль тобі належить.
Чи правильно партнера підібрав,
І чи театр вас не розмежить.

Маріонетка - теж актор.
Вона виконує бажання майстра.
Він каже, що робити. Та промов
Своїх їй висловить не вдасться.

Сценарій і актор - вони є нероздільні.
Будуємо ми плани кожен день.
І список дій складаємо незрозумілий
Та час їм збутися ніколи не прийде.

Імпровізація, актор. Ідуть пліч-о-пліч.
Без неї аж ніяк не обійтись.
Життя підкидує підводні бомби
Ти жити хочеш? То вже якось крутись.

"Життя - театр, а ми всі лиш актори."
Давайте добре грати свою роль.
Так, щоб не раз ще на поклони,
На біс нас викликали знов!

4. Опрацюйте матеріал. Занотуйте в зошити саме основне

Українські перекладачі твору Генріка Ібсена "Ляльковий дім" (норв. Etdukkehjem; в інших українських перекладах також: «Нора: драма на 3 дії», «Нора, або Хатка ляльки: драма на 3 дії»,«Лялькова хатка») — п'єса на три її норвезького драматурга Генріка Ібсена, прем'єра якої відбулася в Данському королівському театрі в Копенгагені 21 грудня 1879 року. П'єса була опублікована в тому ж місяці, напередодні прем'єри. 2001 року твір Ібсена занесено до реєстру програми ЮНЕСКО «Пам'ять світу».

Ляльковий дім українською перекладали Марія Грінченко (під псевдонімом Марія Загірня) (1908), Марія Грушевська (1908), Вероніка Гладка та Катерина Корякіна (1930), Олекса Новицький (1956), та Ольга Сенюк (2011).

* Генрік Ібсен. Нора: драма на 3 дії. Переклад з норвезької: Марія Грінченко (під псевдо Марія Загірня); заредактував: Борис Грінченко.

* Генрік Ібсен. Вибрані твори. У 3-х томах. Переклад з норвезької: Йосип Зорянчук, Вероніка Гладка, Катерина Корякіна; редактор: Дмитро Загула.

Українські перекладачі творів Б.Шоу

«Пігмаліон» — одна з найвідоміших п'єс Бернарда Шоу, написана у 1912 році. Оригінальність, дотепність і демократичний дух п'єси, відображення глибоких і гострих соціальних проблем, забезпечили її популярність у багатьох країнах. П'єса має успіх і в теперішній час.
Для екранізації 1938 року Шоу написав кілька нових великих епізодів, які зараз зазвичай включаються до англійського тексту п'єси.
У 1956 році американський композитор Фредерік Лоу написав за мотивами п'єси мюзикл «Моя прекрасна леді», який також мав великий успіх. Як фільм, так і мюзикл, на відміну від п'єси, закінчуються щасливим любовним фіналом.
Перший переклад п'єси Бернарда Шоу «Пігмаліон» українською мовою був здійснений Павловим Миколою Олександровичем, і побачив світ на сторінках журналу «Всесвіт» у 1999 році. У примітках до перекладу Микола Павлов, зокрема, пояснює, чому він, здійснюючи переклад, вирішив не вживати український суржик для передачі лондонського кокні. Вже наступного року п'єсу в перекладі Миколи Павлова було поставлено СергіємДанченком.

Різниця між старою і новою драмою

Порубіжжя ХІХ-ХХ ст. у європейському літературному процесі подарувало світові нове розуміння людини, митця та його особливого впливу на суспільство. Відкривши новий духовний простір, література сягнула далеко за межі традиційних тем й у глибини людської душі, не підвладні реалістичному дослідженню.
Театральну і драматичну естетику межі століть сформували творчі відкриття Г. Ібсена, Ю. А.Стріндберґа, К. Гамсуна, М. Метерлінка та ін.
Драматургія останньої третини ХІХ ст. вирізняється пошуком нових форм зображення дійсності засобами мистецтва. Так з’являється «нова драма».Кожен із представників «нової драматургії» — Г. Ібсен, Дж. Б. Шоу, А. Чехов, М. Метерлінк, Ю. А. Стріндберґ, Ґ. Гаупт-ман, В. Винниченко та інші — безумовно, йшов власними шляхами. Підхід митців до театральної естетики та поетики значно різнився. Але існувала одна спільна ознака: усі вони намагалися створити проблемний театр, який би максимально наближався до сучасного читача й відповідав новим викликам життя.